В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля 

Сім років незалежності України не змінили головного: українська нація була і залишається на грані виживання – політичного, економічного, культурного, духовного. Українська Держава без вітрил і керма покірно пливе фарватером чужих інтересів невідомо куди. Багаті багатіють, народ убожіє, абсолютна більшість людей живе виключно біологічними інтересами – як прохарчуватися і, по-можливості, не замерзнути. Депутати в округах бадьоро звітують перед виборцями про свої титанічні, хоч і безплідні, законотворчі зусилля; прем’єр невтомно розставляє пастки і мишоловки для керівників підприємств – боржників перед Пенсійним фондом; президент періодично збирає керівників правоохоронних органів для ритуального обговорення двох Божих заповідей: “Не укради” і “Не убий”. Опозиціонери підкрадаються до булави; центристи і праві намагаються вгадати, хто виграє вибори, щоб не поставити на аутсайдера; у лівих ще складніша проблема і де знайти такого ідіота – кандидата, який би став президентом, щоб ліквідувати щойно здобуту ним посаду глави держави. Бо один раз вони вже обпеклися... Театр абсурду! І з цілком можливим кривавим фіналом... 

Пропоновані рецепти виходу з цієї всеохопної кризи не спрацьовують. Чомусь. А в трьох державах Прибалтики з їх мізерним, у порівняні з Україною, економічним потенціалом і набагато складнішою демографічною ситуацією – добробут населення постійно зростає. І з демократією все гаразд. І національне відродження в усіх сферах життя йде повним ходом. Чому? 

А все просто. Народ, позбавлений національної ідеї, перетворюється в дезорієнтовану масу, громада – в озлоблену юрбу, а держава – у вируючий пристрастями вибухонебезпечний котел індивідуальних і групових інтересів. І навпаки. Народ, об’єднаний національною ідеєю, долає будь-які перешкоди і труднощі на своєму шляху в майбутнє. 

Національна ідея – це така політична формула, яка виводиться з актуальних інтересів суспільства, з допомогою якої тільки й можна об’єднати народ і націлити його на розв’язання ключової для нації проблеми. Такою проблемою-надзавданням для всіх народів постсоюзного простору було створення вільних національних держав. Згадані вище прибалти створили свої національні держави. Українці – ні, бо авторитетним тоді демократичним лідерам вдалося переконати політично-активну частину суспільства, що наш пріоритет – не національна держава, а чергова доктрина. На цей раз демократія (у 1917-1919 рр. це був соціалізм). 

І зараз українці – єдиний у світі народ, який вже сім років вирішує, має він свою державу чи не має. Одні вважають, що не має, бо українці – найбільш упосліджений етнос в Україні. Інші, серед них і лідери псевдонаціоналістичних організацій, запевняють, що українці вже мають свою українську державу, яку тепер треба тільки наповнити українським змістом. Отака беззмістовна держава... 

Нинішня Українська Держава є українською хіба з двох причин: 1) бо знаходиться на території України; 2) бо так називається корінна і ще основна маса населення, на нещадному грабунку якого тримається ця держава. 

Між тим, національна держава – це політичний механізм реалізації національної ідеї народу, вираження і захисту його інтересів, гарантування його продовження в часі і всебічного розвитку. 

Національна держава не може ні виникнути, ні ефективно функціонувати без національної ідеології державотворення. Така ідеологія ґрунтовно розпрацьована і називається вона – ідеологія українського націоналізму. На жаль, пересічний українець і керівництво Української Держави знають про цю ідеологію та її носіїв переважно з публікацій у радянських журналах “Перець” і “Крокодил” та з патякання і суспільної поведінки сучасних псевдонаціоналістів і так званих “теж-націоналістів”. Націоналізм Т.Шевченка, М.Міхновського, Д.Донцова, Є.Коновальця, С.Бандери їх жахає. І не дарма: народ, вихований на ідеології українського націоналізму, ніколи не потерпів би на своїй шиї ні чужих, ні власних захребетників. 

Національною державою керує національна влада, тобто така, яка є носієм національної ідеї і захисником національних інтересів народу. Звідси – чіткі критерії оцінки діяльності влади вцілому та кожної людини влади зокрема. 

Є в ідеології українського націоналізму і чітка концепція національної економіки, її формула: “від реалізації ідеї національної держави – через забезпечення добробуту нації – до заможності кожного.” Доречі, саме така суть економічної політики урядів Литви, Латвії, Естонії, Польщі, Чехії... Але – не України. І це зрозуміло: національну державу мають вони, а не ми... 

Окремо слід виділити проблему національної безпеки. На жаль, це тільки в національній державі поняття “безпека держави” і “безпека нації” практично тотожні. У нас же між ними – ціла прірва. І якщо про безпеку держави бодай хоч говориться, є певні структури і сяке-таке фінансування, то безпека нації повністю ігнорується всіма гілками влади, усіма державними структурами (на щастя – не всіма людьми влади). Таке враження що проти української нації ведеться широкомасштабна війна: кількість українців зменшується, русифікація набрала ще більших обертів ніж за Сталіна, українське друковане слово от-от зникне зовсім, національна культура витісняється, українська духовність деформується... І це – ще один аргумент, чому нам необхідна національна держава. Бо ні комунізм, ні соціалізм, ні демократія, ні космополітизм тут не зарадять. 

Ми торкнулися лише деяких проблем нашого буття, їх чимало, і всі потребують нагального вирішення. Але жодна з них не може бути розв’язана на користь народу, допоки українці не вирішать проблему створення власної національної держави. І є зворотня закономірність: кожен, навіть найменший успіх, в пропаганді та реалізації української національної ідеї, у відстоюванні інтересів української нації неухильно наближає нас до здійснення заповітної мрії, кращих синів і дочок нашого народу – до створення Української Соборної Самостійної Держави. 

Ми хочемо перемогти, ми можемо перемогти, ми переможемо! 

І хай допоможе нам Бог! 

Провідник ВГСПО “Тризуб” ім. Степана Бандери Василь Іванишин 

Українцям можна відібрати все, але допоки вони пам’ятають Святе Письмо і Кобзар – Українська Нація незнищенна, бо незнищенний наш націоналізм, в основі якого – ці дві святі книги. 

Василь Іванишин 

Акції, події, вишколи 

10-11 жовтня 1998 року – участь у всеукраїнському святкуванні 56-ої річниці УПА та 55-ої річниці проголошення Колківської республіки у місті Колки Волинської області. Брали участь Волинська, Львівська та Тернопільська організації. 

14 жовтня 1998 року – відзначення в Тернополі спільно з молодіжними організаціями свята Покрови Пресвятої Богородиці, 56-ої річниці УПА, 5-ої річниці створення ВГСПО “Тризуб” ім. С.Бандери. Вперше молодь сама зорганізувала яскраво виражений національний молодіжний захід, що включав теоретичну частину – урочисту академію, молодіжні забави, а також пропагандивний смолоскиповий похід. В акції брали участь Тернопільська та Львівська організації “Тризубу”. 

14 жовтня 1998 року – в Тернополі зареєстровано Тернопільську Обласну ГСПО “Тризуб” ім. С.Бандери. Після кількарічного переслідування, арештів та судів – молоді бандерівці на Тернопіллі добилися офіційного визнання. 

31 жовтня 1998 року – участь у акції пам’яті жертв більшовицьких репресій у Дем’яновому Лазу. (Івано-Франківська область). Брали участь Івано-Франківська, Чернівецька та Тернопільська організації. 

1 листопада 1998 року – участь у святкуванні 80-ої річниці створення ЗУНР у м. Львові та м. Тернополі. 

7 листопада 1998 року – протидія антидержавному комуністичному шабашу в місті Львові. В наслідок акції комуністичний шабаш розігнано, 17 українських патріотів затримано “лівоохоронними” органами, відкриті кримінальні справи. 

10-16 листопада 1998 року – політичне судилище у Львові над членом Центрального Проводу ВГСПО “Тризуб” ім. С.Бандери Євгеном Філем та заступником голови ТО УКРП Василем Деревляним за націоналістичні переконання. Окупаційний суд виніс покарання Євгену Філю 1,5 років позбавлення волі з відстрочкою на 1 рік та В.Деревляному 1,5 років виправних робіт з відстрочкою на 1 рік. 

5-6 грудня 1998 року – в Тернополі планується провести Всеукраїнську науково-практичну конференцію “Національна ідея – основа ідеології національного будівництва”. 

До справи суду 

Вже вдруге у незалежній Україні вороги української нації через судові органи (українських яничар – суддю Богдану Брух та прокурора Романа Величка) виносять покарання провідним членам ВГСПО “Тризуб” ім. С.Бандери і визнають “Тризуб” як “воєнізоване формування”. Незважаючи на реєстрацію “Тризубу” та підтвердження його легітимності історичною довідкою даною інститутом Української археографії та джерелознавства та не взявши до уваги звернень депутатів ВР, громадських та політичних організацій, сесій місцевих рад, “п’ята колона” намагається знищити легальний націоналістичний рух – як носіїв національної ідеї, тим самим ставлячи під загрозу саме існування української нації. Хочемо запевнити, що ні переслідування, ні суди не припинять діяльності членів “Тризубу” в ім’я утвердження національної ідеї – ідеї державності української нації. З досвіду ж історії нагадуємо: Організація Українських Націоналістів переслідувана і ніколи не реєстрована жодними окупантами, притому всьому ефективно діяла і діє в боротьбі за Українську Соборну Самостійну Державу. Для нас же ОУН – це приклад і дороговказ... 

Свобода і справедливість перемагають не лише тому, що в них самих є елемент перемоги, але насамперед тому, що перемагають активні і безстрашні, великі і мужні борці за ці істини. 

Ярослав Стецько 

М.Міхновський – творець політичної концепції українського націоналізму 

(до 125-річчя з дня народження) 

Український націоналізм – “це дух відвічної стихії. Існує з того часу відколи існує український нарід. Проявився уперше тоді, як перший раз пролялась українська кров – в обороні цілості та незайманості українського народу. Коли український хлібороб з ралом та мечем виступив у степ орати землю – творити нове життя, і обороні зораної скиби – створеного життя – підняв меч, і коли в тій боротьбі пролилися його перші краплі крові – української крови – в обороні життя, творчого труда на грані двох світів, на межі Азії та Европи”. Таке на перший погляд “ненаукове визначення” українського націоналізму найбільше відповідає його суті. Бо жодна наукова дефініція не може охопити і пояснити отого трансцидентного поняття, отого “духу одвічної стихії”. Націоналізм як імунна система захисту і як ембріон творчого росту є вічним супутником життя нації. Розуміння його законів, керівництво ними в діях є запорукою успіху нації. І навпаки – відхід від нього, перехід до більш “прогресивного”, “революційного”, “модерного” завжди приносив національний застій і упадок. Не виняток в цьому відношенні і Українська Нація, цей дух націоналізму кликав і будив до творчого життя русичів, що творили могутню світову державу – Київську Русь. Втрата його вела до роздробленості, міжусобиць, що логічно закінчувалось зовнішнім завоюванням та розчленуванням. Цей дух не був оформлений в жодну наукову теорію, тим не менше ним були просякнуті уми і дії провідної верстви Української Нації. Дух націоналізму творив могутню Галицько-Волинську державу і Литовсько-Руське князівство. Це саме він вів в бій за Бога, Україну і свободу українських націоналістів – козаків. Дух цей базований на засадах християнського ідеалізму та здорових національних традиціях, наскрізь революційний, тобто такий, що серед самих невигідних умов та обставин сміливо кидався у бій зі злом. В момент, коли ним проймався весь провід нації Україна легко трощила імперії “від моря до моря” на Заході і азійсько-московську орду на Сході, як це було під Конотопом. 

Дух цей – невияснений, підсвідомий, на чуттєвому рівні весь час стихійно жив у головах українського народу – як ідея, і з появою Української Нації – як рух. З середини 19 століття ідею українського націоналізму на поетичному рівні було сформовано Тарасом Шевченком, якого всі вважають духовним батьком українського націоналізму (та й сам український націоналізм можна назвати “шевченкіанізмом”). Після чіткого сформулювання Шевченком засад українського націоналізму зріла необхідність сформулювання політичних вимог та оформлення націоналізму у чітку філософську теорію. 

В час коли серед широкого загалу української інтелігенції панував дух народництва, “провансальства”, коли вона – українська інтелігенція – максимою своїх вимог бачила дозвіл на шаровари та фольклор, з’явилася людина котра голосно заявила і поставила перед Українською Нацією надмету – здобути “Одну, єдину, неподільну, вільну, самостійну Україну від гір Карпатських аж по Кавказькі”. Серед умов жорстокої окупації, в час коли Україна була розчленована між іноземними наїзниками. коли лише за використання української мови та вживання назви – українець, жорстоко карали, наддніпрянцем Миколою Міхновським була сформульована політична концепція українського націоналізму, що не втратила своєї ваги і вірності ще й до сьогодні. Відкинута сучасниками як надмірно революційна і на їхню думку нереальна й непотрібна – ця програма була прийнята наступними поколіннями, виписана на бойових прапорах, піднята на щит і облита кров’ю борців-революціонерів та зайд ворогів. 

М.Міхновський, син сільського священика, нащадок старого козацько-священичого роду з Полтавщини був причетний до творення першої націоналістичної організації на Наддніпрянщині, що започаткувала новітню національну революцію і виникла в 1891 році – “Братства Тарасівців”. Організації, що ставила на меті перехід до безпосередньої політичної акції, базованій на засадах українського націоналізму і нажаль вороже сприйнятій старим культурницьким українофільським середовищем, і молодим соціалістичним, що в 1893 році була розкрита поліцією і перестала існувати. М.Міхновський вже в січні 1900 року в Харкові вступив в Революційну Українську Партію (РУП) і написав її програму “Самостійну Україну”, що була першою українською націоналістичною програмою дороговказом. Проаналізувавши хід історії і ствердивши, що в кінці 19 століття почався новий акт великої історичної трагедії, званий боротьбою Націй, М.Міхновський ствердив, що Україна має повне право на боротьбу за незалежність проти іноземних загарбників. На противагу пануючим теоріям федералізму та всеслов’янської єдності висловив чітку вимогу – самостійної соборної держави. Обґрунтовуючи право Української Нації на самостійність Міхновський заявляв, що те що нації належить по праву мусить бути відібране силою. 

В 1900 році у відкритому листі до російського міністра внутрішніх справ Сіпягіна писав: “Українська Нація мусить скинути панування чужинців, бо вони зогиджують саму душу нації. Мусить добути собі свободу, хоч би захиталася ціла Росія.” Виведення постулату держави національної та самостійної і сьогодні є завданням українських націоналістів. М.Міхновський підносив і завдання боротьби за соборність: “доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашій території ми не маємо права покласти оружжя”. Міхновський розумів і ту силу яка мусить вести Українську Націю до перемоги – називає її українською інтелігенцією (в розумінні сучасному еліта нації, “провідна верства” Д.Донцова). Людей, що мусять віддати себе на служіння великому ідеалу, вірять у свої сили і виповнять свій обов’язок. Та цю ж саму інтелігенцію і застерігав М.Міхновський нагадуючи що “в історії української нації інтелігенція раз-у-раз грала ганебну й сороміцьку роль. Зраджувала, ворохобила, інтригувала, але ніколи не служила свому народові” переходила на служіння іноземним загарбникам. Тому головною ознакою провідної верстви – “інтелігенції” мусить бути служіння своєму народові і боротьба за свій народ, “боротьба крівава і безпощадна”. Застерігав М.Міхновський і закликав бути не українофілами, а українцями і не надавати українській ідеї “характеру недоношеної розумом етнографічної теорії” бо “часи вишиваних сорочок, свити та горілки минули і ніколи вже не вернуться”. Та отруєні маячнею, примарою соціалізму не сприйняли його тогочасні проводарі “діди отечества чужого”, одурманювали народ, вели до міжнародного братерства і соціалістичного раю і під час національної революції 1917-1921 років коли М.Міхновський закликав для оборони України творити військову потугу і був ініціатором створення військового клубу ім. П.Полуботка – соціалістичні українські вожді перші розіп’яли М.Міхновського. Зраджений своїми, не зрозумілий і зацькований він загинув у 1923 році у Києві. Трагічною була доля видатного українського революціонера. Але згодом ідея Міхновського була перейнята Організацією Українських Націоналістів і сьогодні втілюється у життя. 

М.Міхновський – був і залишається прикладом борця, що не оглядаючись на реальні труднощі, на “об’єктивне політичне становище” йшов до своєї мети – Української Соборної Самостійної Держави. 

“Вперед! Бо нам нінакого надіятись і нічого озиратися назад!” 

Головна причина нещастя нашої нації – брак націоналізму серед ширшого загалу її. 

Микола Міхновський 

Члени “Тризубу” пишуть: 

Василь Іванишин – Провідник ВГСПО “Тризуб” ім. С.Бандери, викладач Дрогобицького педінституту, автор книг: “Мова і Нація”, “Нація. Державність. Націоналізм”, “Українська Церква і процес національного відродження”. 

Бути націоналістом – значить мислити і діяти в ім’я нації. Буде добре нації – буде добре нам і нащадкам нашим. Зігноруємо національні інтереси заради власних – погубимо себе як людей, штовхнемо людей у нову неволю, заслужимо прокляття і мертвих, і живих, і ненароджених українців. Це ми зобов’язані сповідувати, це ми мусимо поширювати: завжди і скрізь. 

Утвердження в суспільстві української національної ідеї – не забаганка фанатиків-націоналістів, а життєва необхідність. Допоки ця ідея не стане категоричним імперативом і детермінатором суспільної поведінки більшості, передусім властей і політичних середовищ – не буде в Україні ні єдності народу, ні повного його духовного і національного відродження, ні добробуту, ні міцної політично й економічно держави. 

Народ, позбавлений державницької ідеї, перетворюється в юрбу. І навпаки окрилений благородною і натхненною ідеєю, народ перетворюється в національний моноліт, якому під силу все. Нести самим і підтримувати кожного, хто несе людям цю животворну ідею чи намагається реалізувати її – наш святий обов’язок. 

Олег Баган – сотник ВГСПО “Тризуб” ім. С.Бандери, викладач Дрогобицького педінституту, автор книг: “Націоналізм та націоналістичний рух”, “Лицарі Духу”, автор десятків статей на тему українського літературознавства, та ідеології українського націоналізму. 

Націоналістичний рух завжди виходить з потреб Нації, він скерований на захист її природних інтересів, на гідне утвердження Національної Ідеї в світі. Бо кожен народ на землі зумів зберегти себе, захистити тільки завдяки почуттю націоналізму, що завжди робило його сильним, здатним створити і розбудувати свою національну державу як гарант стабільності і міцності народу. 

Націоналізм і сьогодні залишається тою єдиною силою, яка може врятувати Україну з-над прірви небуття, куди нас штовхають глобально заплетені ворожі сіті. Ідеї і духовність націоналізму вже не раз доводили свою витривалість, допоможуть вони нам і тепер перетривати ту тотальну облогу, в якій опинилася Україна. 

Сергій Квіт – сотник ВГСПО “Тризуб” ім. С.Бандери, викладач Київського Державного Університету, головний редактор журналу “Українські проблеми”, автор книжок “Свобода стилю” та “Основи герменевтики”, багатьох статей на літературознавчу тематику. 

Сучасна українська державність має пародійно-ідіотичний характер. Звичайно це пояснюють кількома головними причинами, серед яких згадують безкровність проголошення незалежності 1991 року; пов’язання з державною самостійністю власних інтересів чисельного окупаційного та колябораційного загалу; деформації у структурі української культури, що сталося за довгий час бездержавності; ідеологічний пресинг Заходу; неоколоніальну та колоніальну агресію Росії. 

Українська ідея передусім християнська – світла, така, що заперечує зло. Щоб перемогти зло, добро мусить взяти в руки меч. На диявола – хрест, на ворога – шаблю. В такому контексті себе усвідомив український націоналізм. 

Петро Іванишин – хорунжий ВГСПО “Тризуб” ім. С.Бандери, аспірант Дрогобицького педінституту, автор книги: “Олег Ольжич – герольд нескореного покоління”. 

Нажаль те сучасне постколоніальне державне утворення, у якому ми живемо поки що мало чим нагадує той ідеал (Українську Соборну Самостійну Державу)... Кому ж як не нам доведеться утвердити його ідеал у життя? Зайди чужинці “допоможуть” нам хіба що опинитись якнайшвидше в новій імперії. Тому вся відповідальність повинна спочити на наших плечах; Опираючись передусім на власні сили, ми зможемо досягнути позитивного результату в політичному, економічному, навіть екологічному житті... Подібні дороги мають усі розвинені і сильні народи. Це дороги націоналізму, яким протягом певного часу простує більша частина людства; поверхневі назви в них різні, але глибинна суть одна: шлях, який веде до розвитку і утвердження нації вцілому і кожного члена цієї нації зокрема. Кожного... Один загальний, величний заповіт: Служити своїй Нації!.. 

Видавнича фірма “ВІДРОДЖЕННЯ” 

Будучи пресово-видавничою референтурою “Тризуба”, видала з часу заснування понад 2 мільйони примірників видань, більше як 200 назв державницько-патріотичного змісту: “Українська церква і процес національного відродження”, “Нація, Держава, Націоналізм”, “Мова і Нація” (В.Іванишин), “Московство” (П.Штепа), “Дух нашої давнини” (Д.Донцов), “Націоналізм та націоналістичний рух” (О.Баган), “Герої Крут2 та інші. Понад 2/3 з них безкоштовно подаровані школам, бібліотекам, військовим частинам та громадським осередкам, зокрема в східних регіонах України і в східній діаспорі. 

Також видано мільйони екземплярів листівок та церковних календарів. В 1999 році “Відродження” планує видати до 90-річчя з Дня народження С.Бандери його працю “Перспективи української революції”. Тому звертаємося до ВАС друзі, побратими, симпатики з проханням стати меценатом у виданні цієї книги. 

Львівська область р/р. 26006319810390 

м. Дрогобич У Дрогобицькій філії АТ “ЗУКБ” 

вул. Шевченка, 2 МФО 325202 

Тел. (03244) 3-73-59 ЗКПО 22407558 

Пропагандивна м. Київ, м. Тернопіль, 

референтура ВГСПО вул. Ярославів Вал 9, вул. Січинського, 10. 

“Тризуб” ім. С.Бандери тел. 224-25-32