ЖОВТЕНЬ 2009: ТЕАТР АБСУРДУ В ДЕРЖАВІ УКРАЇНА

„Внутрішня окупація – це така форма поневолення,коли народ опиняється під зловорожою владою вже не іноземних загарбників,а внутрішніх антинародних та антинаціональних сил, які зводять до мінімуму політичні права корінної нації...захоплюють і використовують виключно у власних інтересах державний механізм, фінансову сферу, економіку, інформаційний простір країни, намагаються штучно ділити і деморалізувати, денаціоналізувати і нищити поневолену ними націю, щоб унеможливити її згуртування під прапором своєї національної ідеї, її визвольну боротьбу і своє власне – національне державотворення і народовладдя.”

„Проти української нації ведеться системна, планомірна, цілеспрямована війна на знищення. Її мета – абсолютне опанування країни. Її гасло – “Україна без українців!” І те, що більшість українців ще не усвідомила цього, зовсім не означає, що такої війни проти них немає.”

В.Іванишин „Внутрішня окупація – війна на знищення”.

Останні жовтневі дні 2009 року принесли в Україну відтінок сюрреалізму... Спорожнілі вулиці, зачинені школи, ВУЗи, карантин у лікарнях, велика кількість людей у масках, черги в аптеках та катастрофічна нестача ліків та медичних засобів індивідуального захисту... У засобах масової інформації, на всіх інтернет-ресурсах статистичні дані про десятки померлих людей, серед яких діти та вагітні жінки, десятки тисяч хворих, про те, що на нас насувається страшна та невідворотна загроза “каліфорнійського грипу” A/H1N1. А навздогін – чутки проте, що це ніякий не грип, а “легенева чума”, чи ще щось набагато жахливіше...

Тут же ми дізнаємося про бурхливі та титанічні зусилля наших “керманичів” та “видатних діячів нації”, котрі демонструють нам і всьому світові абсолютну впевненість у собі й абсолютну ж недієздатність та невміння чи відсутність бажання прийняття правильних кардинальних рішень. А оті всі звернення, заклики, виділення коштів на ліквідацію епідемії( чи,можливо,вже пандемії), половина з котрих відразу ж осяде в кишенях державних чиновників та інших “слуг народу”, пошуки винних, прохання про допомогу у світової спільноти – це смішне й ганебне явище! І тінь цієї ганьби падає й на всіх нас – бо ж ми з вами, так чи інакше, привели їх до влади!

Про яку систему профілактики й надання медичної допомоги в Україні можна говорити, коли в державі відбуваються масові отруєння дітей в дошкільних та шкільних навчальних закладах, коли вмирають діти після щеплень, а нас переконують, що вакцина якісна, що був проведений тендер за всіма правилами, а те, що вона виготовлена в країнах третього світу і не сертифікована – це не страшно, бо через одну-дві доби вона вже буде сертифікована.Коли, вибачте на слові, в полку президентської охорони повальна діарея – про яку санітарно-профілактичну роботу можна говорити?!

Про можливу епідемію грипу A/H1N1 та його важкі ускладнення було відомо ще в квітні цього року, коли Кабінет міністрів видав розпорядження № 446-р від 28.04.2009 року “ Про затвердження плану заходів щодо запобігання виникнення серед населення захворювання на свинячий грип”, яким виділив 50 млн. гривень на закупівлю тест-систем для діагностики цієї форми грипу. Тендер виграла фірма, котра ніколи не займалась цим і даний вид діяльності навіть не зазначений у її ліцензії.

За час з квітня до жовтня були всі можливості підготуватися зазделегідь до епідемії( що й передбачало вищезгадане розпорядження КМУ), зробити запас медикаментів та медичних індивідуальних засобів захисту, сформувати протиепідемічний штаб, визначити порядок і послідовність організаційних заходів при настанні епідемічного стану, врешті-решт сформувати цільовий резервний грошовий фонд. Нічого цього зроблено не було... Складається враження, що наші “власть імущі” навмисне чекали цієї ситуації, котра склалась на сьогоднішній день...

Та про що можна казати, коли за 18 років існування держави Україна наша Верховна Рада не спромоглася прийняти законодавчої бази для створення системи охорони здоров’я в країні! Стара система етапного надання медичної допомоги практично зруйнована, а інститут сімейних лікарів, як первинної ланки практичної медицини реально відсутній. Маю на увазі несформованість дієвої системи сімейної медицини за відсутності адекватного фінансування та кваліфікованих кадрів. Немає грошей?! Ні, немає елементарного бажання щось змінювати, бажання побудови чіткої й ефективної системи фінансування медичної галузі, бо тоді зникне можливість спрямування державних коштів у свої кишені!

У світі існують так звані системи соціального медичного страхування, котрі передбачають забезпечення функціонування медичної галузі країни, її фінансування. Зокрема, у Європі існують німецька система соціального медичного страхування ( т.зв. система Бісмарка ), французька та британська системи. Ці системи є базовими, за зразком котрих формуються системи охорони здоров’я практично всіх європейських країн.

Первинною й основною кадровою лікарською ланкою у цих системах є сімейний лікар – висококваліфікований лікар широкого профілю, який одночасно є основним фондоутримувачем. При звертанні пацієнта до сімейного лікаря той ставить первинний діагноз, призначає обстеження, визначає вид медичної допомоги ( амбулаторна чи стаціонарна, планова чи невідкладна ), її рівень ( міський шпиталь, обласний шпиталь чи шпиталі або медичні, лікувально-діагностичні центри більш високого рівня ), а також регулює фінансування діагностично-лікувального процесу у хворого.

Я трішки конкретизував ці деталі організації охорони здоров’я, щоб було зрозуміло, що з 1991 року можливо було вирішити абсолютно всі законодавчі, методологічні, прикладні та кадрові питання з утворення системи соціального медичного страхування в Україні.

Наші депутати Верховної Ради, представники наших з вами інтересів у найвищому законодавчому органі країни ( так мало би бути, але так не є ) вже давно могли б подарувати українцям впевненість у затрашнім дні, у тому, що в разі хвороби чи травми їм не прийдеться продавати майно, або позичати гроші для порятунку своїх рідних та близьких. А замість цього...реалії української медицини у нас перед очима... Про 2 гривні в день на лікування пацієнта та про його харчування я краще промовчу...

Те страхування від захворювань і нещасних випадків, яке нам пропонують різноманітні страхові компанії та фонди в державі Україна предбачає у страхових договорах абсолютно недостатні ліміти, як загальні, так і по окремим нозологіям ( захворюванням ) . Окрім цього, страхові компанії не враховують кваліфікацію та об’єм роботи, який виконав лікуючий чи оперуючий лікар. От і отримують спеціалісти з більш як двадцятирічним стажем роботи та вищою кваліфікаційною категорією свої півтори тисячі гривень на місяць і виживають із сім’ями, хто як зможе...

Але й медичні працівники, і їхні пацієнти, і всі ми повинні зрозуміти – у державі Україна панує режим внутрішньої окупації. У країні відсутня система реального народовладдя, влада тут у руках олігархів далеко не українського походження, котрим до лампочки стан здоров’я української нації, стан її розвитку та її благополуччя. У Верховній Раді – близько 30% українців( за неофіційною, але достовірною інформацією, бо національний склад Верховної Ради – це дуже засекречена стратегічна інформація), та й ті далекі від бажання кардинально змінити щось у цій країні, поставити на шальки терезів власні інтереси, можливо навіть життя, якщо це буде необхідно. Вони грають за правилами окупантів, а тому приречені на програш...

Що і як можна змінити, за що боротись? Ми повинні усвідомити, що без здобуття національної держави шляхом революційних змін наша нація приречена на повільне вимирання – нею продовжуватимуть маніпулювати, над нею будуть ставити експерименти, зроблять нас із вами полігоном для випробування сумнівних вакцин, ліків та ще казна-чого.

Що таке українська національна держава? Це – держава української нації на своїй, українській землі. Це – наша з вами держава з реальною системою влади народу.

Що таке система реального народовладдя і що вона передбачає? Система справжнього, дійсного народовладдя пердбачає вибори депутатів територіальними громадами із одночасним запровадженням контролю виборців за своїм обранцем, шляхом прийняття у Верховній Раді закону про відкликання народного депутата. Бо немає хороших чи поганих депутатів – хорошим буде той депутат, котрого зможуть контролювати його виборці.

Окрім цього, система народовладдя у національній державі передбачає максимальне розширення виборчих прав територіальних громад: обиратися повинні всі – від дільничих міліціонерів, начальників міської міліції, до суддів, сільських та міських голів та голів облдержадміністрацій.

Без здійснення цих кардинальних кроків, завдяки яким українці стануть господарями на своїй землі, неможливе майбутнє України, неможлива Українська Держава, бо будемо ми й надалі жити й вимирати в недолугій державі Україна і будемо й надалі другорядними акторами у цьому нікчемному й трагічному театрі абсурду...

Націю, без її власної боротьби, ніхто не зможе ощасливити. Я вірю у велич Української Нації, в те, що вона зможе покарати, з Божою поміччю, своїх ворогів, що вона визволиться з-під ненависного чужинецького ярма і здобуде свою, нашу з вами рідну Українську Державу, бо ми хочемо перемогти, ми можемо перемогти і ми переможемо! І нехай допоможуть нам Господь та Пресвята Богородиця у нашій нелегкій боротьбі!

1.11.2009р.Б.

Біографія
Ростислав Винар - помічник Головного Командира, підполковник.
Народився 4 червня 1962 року у місті Львові де й закінчив СШ № 63.Внук відомого старшини УСС та УГА Миколи Стронського.
З 1979 до 1985 року навчався у Дніпропетровському медичному інституті. З 1985 року працює ургентним хірургом у Міській лікарні швидкої медичної допомоги в м. Кам’янському (окупаційна назва – Дніпродзержинськ ). Має вищу кваліфікаційну категорію.
З 2005 до 2007 року очолював медико-санітарну частину Дніпровського металургійного комбінату.
У 2006 році отримав базовий сертифікат з організації охорони здоров’я, склавши іспит на „відмінно”.
Капітан медичної служби ( запас ). У 1987 році проходив стажування в Інтернатурі 67 командного медичного складу на базі Київського окружного військового госпіталю. Склавши іспит на „відмінно” отримав військову посаду „командир медичної роти ОмедБ” (запас).
З 1994 року – один із засновників та провідний діяч ВО „Тризуб” ім. С.Бандери.