Значимість Степана Бандери сьогодні
Часто можна почути, що більшість аспектів національної проблєматики, осмислюваних в ХХ столітті низкою ідеологів українського націоналізму, зокрема й С. Бандерою, на теперішній час безнадійно застарілі й неактуальні. Мовляв, після геополітичних перемін у Середній Европі (розпаду СРСР і, внаслідок цього, постання України як незалежної держави) працю Провідника «Перспективи української революції», у якій «зосереджено увагу передусім на всебічній розробці перспектив української національно-визвольної революції», можна здати в архів як історичну пам’ятку. Адже про яке національне визволення може йти мова, коли «незалежна українська держава стала беззаперечною дійсністю»?
Аби спростувати ці хибні уявлення, ми не вдаватимемось до всеохопного аналізу, а висвітлимо лише деякі моменти, яких, на нашу думку, буде цілком достатньо для зацікавлення вдумливого і допитливого читача цією темою.
А чи є нинішня держава Україна справді українською і незалежною?
Національною С. Бандера вважає таку державу, в якій титульній нації на всіх рівнях забезпечені можливості повноцінного буття в часі нинішньому і майбутті, де «Власником усієї землі й вод, підземних і наземних багатств, промислу й шляхів комунікації – є сам Український Нарід і його Держава».
Сьогодні ж в Україні діє вибудувана олігархами система, в якій саме вони розпоряджаються практично всіма ресурсами й багатствами, збільшуючи за рахунок цього свої статки. Український же народ майже не має зиску від того, чим багата «наша не своя земля». Левова частка прибутків од використання природних ресурсів країни осідає на рахунках олігархічних кланів. Частину коштів вони сплачують в державний бюджет, з якого годується непомірна кількість чиновників і силовиків, та трішки перепадає пенсіонерам і пільговикам, які отримують крихти у вигляді пенсій, субсидій та іншої соціальної допомоги. Решта українців не отримує зі спадку пращурів нічого. У більшості сусідніх з нами країн (окрім РФ та Білорусі) народи цих країн встановили статус кво щодо права бути господарями своєї землі і своєї долі на ній. Україна ж досі залишається у власності внутрішніх окупантів. А окупанти не віддадуть украдене без бою.
Український народ зможе подолати цю систему грабежу української нації лише за допомогою національної революції. Чому саме національної? Бо її пріоритетами мають бути не класові, корпоративні, партійні тощо, а загальнонаціональні інтереси. Бо «Без вирішення головного політичного питання – створення української національної держави (УССД) – жодна інша (соціальна, економічна, політична, освітня, культурна, релігійна тощо) проблема ніколи не буде вирішуватися на користь народу» (В. Іванишин).
«Тільки справедливий, націоналістичний суспільний лад буде основою сили Української Держави й основою вільного життя цілого українського народу», — йдеться у постановах ІІ-го Великого Збору очолюваної С. Бандерою ОУН.
Розуміння Степаном Бандерою національно-визвольної революції не обмежується самим «механічнім процесом розгортання лише технічно-революційних актів, чи виключно реакції на утиски й переслідування. А потребує ще й глибинного, закоріненого у світоглядних, ідеологічних, релігійних, культурних, правових, суспільних, традиційних вартостях української нації й людини — духовно-орґанічного відродження». У своїх працях він наголошує на необхідності перш за все «духовної революції». І це більш ніж актуально в умовах нинішньої, зумовленої віками неволі і не подоланої й досі знедуховленості та денацоналізації українців, відсутності мовної, релігійної, світоглядної єдності. В умовах масштабного насаджування руйнівних для нації космополітичних, ліберальних, антихристиянських «цінностей», перед якими вона й понині залишається незахищеною через відсутність сильної національної держави, як запобіжника від нищення. Це дає можливість світовому капіталу диктувати Україні свої, вигідні йому, а не українському народові, умови. Узалежнюючи у такий спосіб «незалежну державу».
У збірнику праць Провідника ОУН окреслено етапи національної революції (Три фази революції), джерела і механізми підбору кадрів для неї (До питання основних кадрів національно-визвольної революції); роль провідного активу та значення мас для її успішного здійснення (Значення широких мас та їх охоплення); можливості подолання політичної розрізненості (До проблеми політичної консолідації); підступність сліпої віри в закордонних «друзів» (Даремні сподівання і політика самообману. Власні сили і кон'юнктура).
Є у працях Бандери і про умови мирного співіснування українців із представниками усіх народів, котрі проживають на українських землях, та багато іншого не менш актуального.
Тож тим, кому не байдужа доля України, українського народу і української нації, тим, хто вважає українську землю рідною домівкою і прагне їй добра і процвітання, радимо: «...шукайте і знайдете...» (Мт 7:1-8). Шукайте там, де є — те, що вам потрібно, а не там, де того немає.
Видавництво "Крила" у 2021 році перевидало збірник праць С. Бандери "Перспективи української революції" — книгу, що має бути настільною в кожного правдивого українця, поруч із Біблією та Шевченковим "Кобзарем". З питань придбання див: https://www.facebook.com/Krulavydavets/
Полковник Яр для Служби новин і повідомлень ВО «Тризуб» ім. С. Бандери
